пятница, 25 июля 2008 г.

...далеко...


Снова плачет мрякой небо,
Жду тебя, где бы ты не был.
Я смотрю в своё окно,
Грустно там, слегка темно.
Лишь закат слегка всё красит,
Вспоминая наше счастье...
Не грусти - и я не буду,
Хоть и ходим мы по кругу...
Потерпи ещё чуть-чуть,
Всего несколько минут..
Просто помни - я и ты,
Не один - вместе мы...


...в дорогу...



Завтра в дорогу... знову їду до бабусі в село... Сама... на цілий тиждень... Без зв*язку, без  міської "цивілізації"... Що я там буду робити, навіть не уявляю... Книжки, малювання і сон - те, що мене ще якось врятує... Сама...  Я з*їду з глузду в таку спеку... Сама... Якось так дивно... Ніби я в прострації... Це вже і не шкільні канікули, і ще не  студентські... Я ніби зависла над пропастю... З одного боку - "берег" з якого я стрибнула - школа, з іншого - "берег", до якого ще не долетіла, але вже знаю, що точно приземлюсь - університет... І я зависла в стрибку над пропастю... Лечу сама... Чомусь самотньо... Він є... Але його й нема... Я наче щось загубила.. чи боюсь загубити... Так дивно... Знов згадала, як все почалось... Тоді були такі близькі й недосягаємі один для одного в одночас... І зараз начебто так само.. але тепер ми не поряд: він там, я тут (а завтра буду ще далі), і можемо спокійно казати про свої почуття.. але тільки казати, бо далеко.. а тоді були поряді не могли сказати, але і не потрібно-було щось казати, бо поряд бачили, відчували... Тепер я зрозуміла чого не вистачає!. Так! Саме тої мовчанки - діалогу без слів... Зараз так багато слів, і через них втратилось те дивне, приємне відчуття... Навіщо слова??? Вони іноді заважають, особливо, коли все зрозуміло без слів... Вирішено: скажу, хай сприйма, як хоче..має зрозуміти... І все одно сумую за ним....хоч змінився...та.. розлука то на краще..так легше в собі розібратись, перевірка часом....і це тільки початок невеличких випробувань...я тебе пам*ятаю і люблю таким яким пам*ятаю - сором*язливим і з закоханим поглядом, який боїшся видати...





понедельник, 21 июля 2008 г.

...практика...


Сьогодні перший день практики яку відробляю перед навчанням на першому курсі ІПСА в КПІ...
То було цікаво.. але недовго... Я як завжди запізнилась на декілька хвилин... Щойно побачила хлопців, і їх повели вже десь працювати, а мені і Каті (ще одна дівчина, що вирішила відпрацювати практику) сказав зачекати.. Тож доки ми півгодини чекали прийшли ще дві дівчини - Іра і Тамара.. І чому саме дівчата тільки спізнились?)) Тоді ми ще з годину "чекали" розпорядженьь.. за цей час познайомились... Катя і Іра - тільці, а я і Тамара - стрільці)) почались баталії, хто краще.. Насміялися з самих себе...)) І саме коли був наступний вибух "хі-хі" нас застукав декан... З таким невинним питанням "Ви на практику?"..
-- Так..
-- Чого нічого не робите?
-- Та нам нічого не дали.. Сказали почекати..
-- А.. Ну зараз я..
І пішов кудись.. Прилетіла якась тітка і наїхала на нас: "Це ви сказали декану ( шо вас поставили тут стояти??!".. Ми мовчки з янгольськими оченятами промовчали... Вона побігла викладачам кричати "коли ви дівчатами займетесь??!" і втікла.. Тут вийшов дядечко з незадоволеною міною: "Вам погано стояти?" - "та ні, тільки сховайте нас, а то тут декан...." Отож він нас сховав.. в кабінет інформатики протерати пилюку, мити вікна (третій поверх, відкриті вікна, і я їх мию стоячи на підвіконні з двох бокі, добре ще хоч Вова допомагав), пилососити, чистити кондеціонери, підмітати... Короче кажучи: прикриття "прибиральники"... Слухайте.. я в житті стільки шпор не писала, скільки там знайшла!! мабуть весело вчитись буде... Ми перезнайомились з усіма.. при чому обов*язково запитували знак зодіаку(навіщо - самі не знаєм).. Вийшло так: 2 тільці, 2 стрільці, 2 терезів, 2 скорпіонів і ще 3 не пам*ятаю...
Потім дівчат відпустили раніше.. а хлопців примусили ще працювати)))) от так от!))
Після цього ми ще поблукали по парку... але в мене вже не було настрою через спеку, тому я потулила додому, а дівчата за мною, тож розпрощались внизу в метро...
...Прийшла додому і впала на  диван... ледве пере силила себе переповзти до компа, де тепер страдаю фігньой з Ромкою та іншими...

..."ні"...


Зазвичай зранку сплю як немовля: просто неможливо розбудити.. але не цього дня... Прокинулась раніш звичайного... Начеб-то і спати хотілось, але неспокійно крутилась і кидалась кожні 5-10 хвилин ніби в кошмарі... думала, що передумає і не можна проспати...
...я хотіла його провести... їхав на відпочинок... Але він сказав: "Ні, не треба, я не хочу"..чи щось таке... спершу шок.. потім моє питання "чому?"... Щось незрозуміле для мене у відповідь, спершу про дурдом який зазвичай перед від*їздом, потім про емоції і сльози при прощанні... А хто сказав, що я заплачу? Я не з тих, чиї сльози так просто зловити в пам*ять... Він це знає... Тоді чому "ні"???
...а плакати таки хочеться.. та не через те, що  поїхав.. через те, що "ні"... Чому "ні"????
...я намагалась себе відволікти.. зібрала друзів і пішла з ними гуляти.. непогано провели час.. але зараз знов те питання "Чому "ні"?"... мені просто погано..  і справді тепер сльози.. тільки без прощання....

пятница, 18 июля 2008 г.

глубокий вдох... и лёгкий выдох..
свежесть ветра и нежность сна..
просто помни - люблю тебя...
забудь, сотри что так тревожит...
всего на ночь...
лиш так можешь себе помочь...
глубокий вдох..и лёгкий выдох...
шум листьев мелких на ветру...
ты знаешь - я за всё прощу....
ты сильный..полон сил..
тебя ветер на руках носил...
расслабся..пусть несёт тебя опять...
он может мыслей свободу дать..
засни крепким милым сном....
всё хорошо...легко...свежо...
ты просто мирно засыпаешь...
ты сон в себе ощущаешь...
спокойный..

четверг, 17 июля 2008 г.

...знайомтесь - Коваленко Оксана Миколаївна (тобто я)... з виду миле дівчатко.. але насправді підступне чортеня....

Ощущение

Ощущение
========

Странное чувство: боль, онемение,
Теплый ручей..холодный мороз..
Такое странное, приятное ощущение..
Это нож по руке моей сполз..
Красные капельки падают на пол
И разбиваются как стекло..
Вот и мою душу дьявол сцапал,
Вот и меня постигло зло...
Перед глазами сначала туман,
Потом - чёрное полотно..
В голову ударил лёгкий дурман..
А по полу течёт густое вино..
Демон же пъёт его, наслаждаясь,
Ангел же слёзы роняет в кровь..
Демон смотрит, умиляясь,
Ангел крылья теряет вновь...

На закате

На закате
=======

Тихий ветер, лёгкий бриз,
Луч заката - мой каприз..
Я иду вдоль по песку:
Так приятно, так хочу..
Ветер в волосах летает,
Луч лицо моё ласкает,
А вода скользит у ног.
Нет здесь троп и нет дорог..
Ухожу я снова в небо,
Знаю - там ты ещё не был.
Там закат нам дарит краски
И снимает прочь все маски,
Тучи мягкие плывут,
Ангелы там нам поют,
Там прекрасный мир таится,
Сказок мраком он искрится...
Ты не бойся, ты лети:
Нет дорог здесь, нет пути..
Ты лети - я подхвачу,
Так безумно, так хочу..
И забудь про притяженье -
Это чужое убежденье...

Он был верен, она - нет...

Он был верен, она - нет...

=================

Юный месяц разбитой оковой
Блестит в небе до зари.
А луч солнца без разговоров
Добивает его: "Умри!.."
Звёзды от страха бледнеют
И скрывают своё лицо,
А утренние лучи не греют,
Лиш ступают на крильцо...
Трава плачет росой слезянистой,
Отбивая солнца луч,
И грусть дымкой, белой, имлистой
Медленно уходит прочь.
Вот возвысилось солнце над нами
И согрело траву..
Слёзы исчезли куда-то сами,
И трава сказала: "Люблю..."
Солнце нежно её ласкало
И спокойно к горизонту плыло,
А она, наивная, не знала,
Что неверное оно...
Ах, это подлое светило:
Оно спокойно уходит прочь...
Слеза опять траву ослепила,
И вокруг наступила ночь...
Месяц её уже не согреет,
Лиш подарит холодный свет.
И она упрекать не смеет:
он был верен, она - нет...

Королева и шут

Королева и шут
============
Ты пытаешься меня позабыть?
Ну, что ж,.. хочешь - попробуй...
Ты хочешь меня разлюбить?
Без оков хрустальных ты убогий...
Но разбить их у тебя не станет мочи,
Как только снова глянешь в мои очи.
Я твоё проклятье и благословенье --
Со мной тебе сладко каждое мгновенье.
Пытаешься освободиться ты от пут,..
Пытаешься быть королём, но нет - ты шут...
Хоть повинуюсь я тебе и робка, и несмела,
Прекрасно знаешь, что я есть королева...