пятница, 25 июля 2008 г.

...в дорогу...



Завтра в дорогу... знову їду до бабусі в село... Сама... на цілий тиждень... Без зв*язку, без  міської "цивілізації"... Що я там буду робити, навіть не уявляю... Книжки, малювання і сон - те, що мене ще якось врятує... Сама...  Я з*їду з глузду в таку спеку... Сама... Якось так дивно... Ніби я в прострації... Це вже і не шкільні канікули, і ще не  студентські... Я ніби зависла над пропастю... З одного боку - "берег" з якого я стрибнула - школа, з іншого - "берег", до якого ще не долетіла, але вже знаю, що точно приземлюсь - університет... І я зависла в стрибку над пропастю... Лечу сама... Чомусь самотньо... Він є... Але його й нема... Я наче щось загубила.. чи боюсь загубити... Так дивно... Знов згадала, як все почалось... Тоді були такі близькі й недосягаємі один для одного в одночас... І зараз начебто так само.. але тепер ми не поряд: він там, я тут (а завтра буду ще далі), і можемо спокійно казати про свої почуття.. але тільки казати, бо далеко.. а тоді були поряді не могли сказати, але і не потрібно-було щось казати, бо поряд бачили, відчували... Тепер я зрозуміла чого не вистачає!. Так! Саме тої мовчанки - діалогу без слів... Зараз так багато слів, і через них втратилось те дивне, приємне відчуття... Навіщо слова??? Вони іноді заважають, особливо, коли все зрозуміло без слів... Вирішено: скажу, хай сприйма, як хоче..має зрозуміти... І все одно сумую за ним....хоч змінився...та.. розлука то на краще..так легше в собі розібратись, перевірка часом....і це тільки початок невеличких випробувань...я тебе пам*ятаю і люблю таким яким пам*ятаю - сором*язливим і з закоханим поглядом, який боїшся видати...





2 комментария:

ExyTab комментирует...

У вікні своєму хмари ти рахуєш,
я вже не далеко скоро ти мене почуєш...

OkKova комментирует...

Скрябін)))) і Могилевська...